Хоровий спів — мистецтво колективного виконання вокальної музики. Хоровий спів буває одноголосий (див. Унісон) і багатоголосий, з муз. супроводом або без нього — а капела. Це найбільш масовий вид муз. мистецтва. Професійне X. м. відоме з часів Стародавньої Греції (див. в тій ст. розділи Музика і Театр). Воно здавна було невід'ємною частиною відправлення реліг. культів (див. Церковна музика). Перші співочі школи засн. в Римі (5 ст.). Розвиткові X. м. сприяло багатоголосся (11 ст.). Завдяки творчості композиторів 15—16 ст. Палестріни, К. Жанекена, О. Лассо розвинувся спів а капела. Піднесення X. м. пов'язане з появою кантати і ораторії, а згодом — опери. Наприкінці 18—19 ст. виникли аматорські хорові об'єднання в Зх. Європі, в кін. 19— 20 ст. — аматорські і професійні хори (Боргезький хор у Швеції, Центр. япон. хор у Токіо, амер. хор під керівництвом Р. Шоу), дит. хори ("Добра смяна" в Болгарії, "Томанер хор" у Німеччині) та ін.

У Київ. Русі центрами хорового мистецтва були монастирі та княжі двори. В 11 ст. при Андріївському (Янчиному) хмонастирі (Київ) було відкрито жіночу школу, де вчили і хорового співу. Такі школи існували і в Суздалі (13ст.), з 15 ст.— у Москві, Новгороді та ін. містах. У 16—17 ст. X. м. розвивалося на Україні в братських школах, зокрема в Київській (пізніше — в академії, де був хор, який мав понад 300 співаків). Хоровим співом супроводились вистави вертепу. В кін. 16 — на поч. 17 ст. на Україні, а згодом і в Росії поширився партесний спів. Серед його жанрів найбільшої популярності набув духовний концерт, що дістав найвищого розвитку в творчості М. Ділецького, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. На зміну крюковій (див. Крюки) було запроваджено п'ятилінійну нотацію, що сприяло розвиткові хорового мистецтва. У 18 ст. в Глухові (див. Глухівська співацька школа), Києві, Харкові, а в 19 ст.— в Петербурзі, Москві, Львові, Перемишлі, Чернівцях відкрилися школи хорового співу і музики. У 18—19 ст. склалися великі хорові колективи у Росії: Придворна співацька капела (виникла 1479 в Москві як чоловічий хор державних співочих дяків, 1701 реорганізовано в Придворний хор, 1703 переведено до Петербурга), Московський синодальний хор (засн. на поч. 18 ст.), хор Шереметєвих (засн. у 50-х рр. 18 ст.), "Слов'янська капела" в Москві; на Україні — Хор бурси товариства "Ставропігійський інститут", хор М. Завадського, Охматівський народний хор П. Демуцького, Хор селянський О. Вітошинського та ін. Розвиткові російського X. м. сприяла творчість М. Глинки, О. Даргомижського, композиторів "Могучої кучки", П. Чайковського, С. Танєєва; українського — С. Гулака-Артемовського, П. Сокальського, М. Аркаса, П. Ніщинського, М. Вербицького, А. Вахнянина, Д. Січинського та ін. Великий внесок у X. м. України зробив М. Лисенко. Створений ним аматорський хор заклав основи укр. профес. X. м. Його послідовниками були М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць, Я. Степовий, С. Людкевич. Радянське хорове мистецтво — якісно новий етап у розвитку колективного вокального виконавства. Воно посідає також чільне місце як у художній самодіяльності, так і в повсякденному побуті трудящих, олімпіадах та святах пісні. Навчання X. м. передбачено системою музичного виховання й музичної освіти. В кожній союзній і автономній республіці є високохудожні профес. хори. Великий внесок у хорову культуру рад. народу зробили диригенти П. Чесноков, М. Данилін, О. Єгоров, Г. Дмитревський, О. Александров, О. Свєшников, К. Птиця, О. Рибнов (РРФСР), Г. Ширма, Г. Цитович (БРСР), Г. Ернесакс (Ест. РСР), В. Верховинець, Г. Давидовський, Я. Яциневич, Г. Верьовка, К. Пігров, О. Сорока, О. Міньківський, А. Авдієвський, Л. Венедиктов (УРСР) та ін.